Мазепинський полковник Борохович
У Лютеньці пішла у небуття вулиця трубадура російської імперії поета Алєксандра Пушкіна, який оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь; виправдовував воєнні злочини російської армії, заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність, паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Ім’я Пушкіна нині російські окупанти використовують як ідеологічну зброю: «Херсон — полуденный край России», — банер з цією цитатою московити розвішували у Херсоні, а вірш Пушкіна «Клеветникам России» використовує путінська ворожа пропаганда для виправдання війни проти України», — наголосили у Полтавському офісі УІНП. Тож вулицю Пушкіна з ініціативи краєзнавця і знаного місцевого освітянина Івана Федосійовича Чайки перейменували на честь мазепинця, козацького полковника і мецената Михайла Бороховича.
Михайло Борохович
«Він упродовж 17 років у період гетьманування Івана Мазепи очолював Гадяцький полк (1687–1704), обозний Гадяцького полку (1672). Вперше у історичних джерелах згадується як сотник Лютенської сотні (1671). У1872 році обіймає посаду гадяцького полкового обозного. У 1687 році призначається полковником Гадяцького полку. В 1690 і 1696 роках від гетьмана Івана Мазепи отримав універсали на села Лютенька, Перевіз, Млини, Сакаловка (нині Соснівка). Мазепа доручав Бороховичу відповідальні військові операції, і він не підводив свого керманича. У вересні — жовтні 1693 року під його управлінням були два охотницькі полки — свій та Полтавський, з якими Борохович „для бережения від знамірених ворожих бусурманських находів“ стояв біля Коломаку і стримував ординців від походу вглиб Гетьманщини. Гадяцький полк взяв участь у деяких боях із кримчанами у 1695 року, штурмував Азов. Найточніші дані про родину Михайла Бороховича дослідники з’ясували із заповіту його вдови, який був написаний в 1724 році. У документі вказано, що сім’я мала багато дітей, згадано імена Максима, Федора, Івана, Феодосії і Марії. Згідно з заповітом, був досить заможним. Це один із найбільших меценатів Гетьманщини, який підтримував православну церкву. Зокрема, фінансував великий мурований п’ятиверхий, хрещатий у плані Успенський храм (1686) у містечку Лютенька неподалік Гадяча, де й похований. У церкві зберігався величний портрет Бороховича, у 1890-х його передали до Чернігівського музею українських старожитностей В. Тарновського, а для храму виконали копію. У 1688 р. пожертвував 100 злотих Мгарському Лубенському монастиреві, 1692 року виділив кошти на спорудження мурованої п’ятиверхої Миколаївської церкви у Гадяцькому Миколаївському Красногорівському монастирі. 1786 монастир закрили, а храм відійшов до с. Монастирські Будища, що поблизу м. Гадяч», — розповіли у Полтавському офісі УІНП.
Першоджерело - Інтернет-видання Полтавщина
