Леонтій Христовий — військовик Армії УНР, отаман антибільшовицького повстанського загону
У назві вулиці більше не буде звеличуватися рядовий-піхотинець Червоної армії періоду 2-ої світової війни, уродженець російського регіону Башкорстан Матросов. Адже цей діяч СРСР ніяк не пов’язаний з історією Лютеньки. Натомість пошанували земляка. З ініціативи Олега Пустовгара та знаного лютенського освітянина, письменника і краєзнавця Івана Федосійовича Чайки у Лютенці продовжили увічнення пам’яті Леонтія Христового.
Пам’ять про цього борця за незалежність України у 20 столітті збережена у книгах, меморіалах та документальних відео. П’ять років тому, у 2018 році, на фасаді будівлі державного навчального закладу «Гадяцьке аграрне училище» (колишня школа бджільництва) встановили меморіальну дошку, на якій вказано, що ватажок повсталих українських селян поневірявся у цьому приміщенні (більшовики тоді там облаштували тюрму-катівню) та здійснив втечу звідти. А неподалік Лютеньки відкрили пам’ятний знак на пошану повстанців Христового. Письменник і краєзнавець з Нових Санжар Юрій Коцегуб написав історичний роман «З Україною в серці, з шаблею в руці». Патріарх краєзнавства Полтавщини Віктор Ревегук є автором монографії «Отаман Левко Христовий», а Іван Чайка—книги «Дзвони над Лютенькою». У 2014 році було започатковано створення короткометражних документальних відео для проєкту «Поборники незалежності. Полтавщина». Його ініціював і реалізував спільно з ОДТРК «Лтава» тодішній керівник Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської обласної державної адміністрації (нині представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області) Олег Пустовгар.
А відтепер на честь Христового у Лютеньці перейменували вулицю. «Коли Леонтію Христовому сповнилося 20 літ, став до лав Армії УНР. У цей час російські більшовики окупували Полтавщину, а Христовий пішов у підпілля. У1919-1920 роках Христовий жив у Києві та брав активну участь у розробці планів повстання проти більшовиків. Влітку 1920 року Леонтій Христовий очолив повстанський загін, який діяв на території колишніх Гадяцького, Зіньківського та Миргородського районів Полтавщини. У липні 1920 року біля Лютеньки загін дав бій 14-й армії російсько-більшовицьких загарбників, але змушений був відступити. Проте ненадовго. Наростивши сили, 7 серпня 1920 року повстанці Христового і Коваля (а загін тоді налічував понад 1,5 тисячі повстанців) визволили Гадяч. Під час наступу на місто повсталі йшли під синьо-жовтим прапором, вигукуючи „Слава Україні!“. У серпні у лавах повстанців налічувалося більше 1500 чоловік. Більшовики перекинули проти повсталих 7-му Володимирську дивізію, яку перед цим направили з Росії на денікінський фронт, 185-ту бригаду ВОХР, 64-й, 488-й, 489-й більшовицькі полки. 29 серпня 1920 року на околицях Лютеньки зав’язався кривавий бій. Сили були нерівні і після дводенного бою повстанці відступили. Після відходу повстанських загонів більшовики село спалили, а чимало жителів розстріляли. Загинув Леонтій Христовий у липні 1921 року біля села Загрунівка у бою із загоном більшовицької міліції. Йому було лише 23. Тіло отамана перевезли до Зінькова, де поховали на місцевому кладовищі. Але й після смерті окупанти мстилися Христовому за опір — щоразу плюндрували його могилу. Але місцеві мешканці її одразу впорядковували. Російські окупанти жорстоко розправилися не лише з отаманом, а й з усім його родом», — розповіли у Полтавському офісі УІНП.
Першоджерело - Інтернет-видання Полтавщина
